Автор: Любов Бурак 30-05-2022 10:36:09

росія: " нє желаєт нам зла, ми одіннарод, потому шо "

Іноді я отримую дивні повідомлення...
Три роки тому людина заблокувала мене на ФБ, бо на її думку не все було так однозначно тоді . Вона написала мені гнівний комент про те, що росія: " нє желаєт нам зла, ми одіннарод, потому шо: общая історія, совмєсноє чєго то там і потому что руская культура - міровоє наслєдіє і благородство руского солдата, і потому, что...гладіолус, трясця...
Сьогодні вона написала мені з Познані.
Далі без коментарів...
"Наш дім вцілів, тільки вікна на веранді потріскали. Вони заїхали в село і одразу кинулися по дворах. Стріляли. По вікнах. Шибки сипались, ніби дзвони падали. Ми були в підвалі з мамою. Ой, як добре, що я вивезла доньку і внучку!!!! Коли вони вломилися в хату, я закричала, що ми рускіє. І ще...що ми чекали їх, що ми віруючі МП, а мама в церковній десятці. Що її знає батюшка... Маму застрелили зразу... Просто відчинили підвал і просунули дуло...і вбили її... Коли я піднімалась по сходах, мене потягли за волосся...щоб швидше...
Вони хотіли пити, їсти і сексу...
хххххххххххххххх
Це тривало 5 днів... Я хотіла померти, але не могла, бо була зв'язана. Я, дві сусідки і ще одна дівчина з Білорусі. Вони возили її з собою. Колись красива білявка... Тепер - одна відкрита рана і гематоми. Але їх це не турбувало. Ні, не буряти. Я - медик, я знаю: типово московські риси, вони й пишались тим, що з Москви. Майор, два лейтенанти і троє солдат...
Та дівчина благала про смерть. Мовчала, але тільки очима просила. Вона не могла говорити. І вона померла вночі. А я не змогла...
А смерть була поряд. Вночі вона говорила зі мною. Смерть. І казала, що не моя...
А вони казали, що я не руская, а єб@на бандєра. На камінній полиці було фото доньки і внучки. Допитували, де вони. Де чоловік, зять? Я не сказала, що зять в ЗСУ. Але, сусідка сказала і пообіцяла показати де живуть багаті люди та ті, в кого є воєнні... Показала. І її застрелили...
ххххххх
Я віддала їм картку Приватбанку. Хтось в Києві зняв з неї кошти... Дім пограбували і розстріляли все, що не винесли. Сусідку одну вбили. Нас заляпали фекаліями і лишили згвалтованих і зв'язаних...
Я вижила. Але, я не жива. В мені все вмерло. Я почуваюся грязною. Бо так воно є. В мені померла я сама. Та людина, яка вірила в добро і все, про що я вам писала. Простіть! Вони - не люди. Це грязь.
хххххххххх
Я не розумію: я віруюча. Чому? Де був Бог, в якого я вірувала? Чи його нема в МП? За що? Навіщо?
Мені щоночі сниться, що я йду вулицею. Поміж мертвими тілами. Ось сусіди, тут - кум, там - донька нашої поштарки...
Я не можу чути російську. Мене нудить. Мій батько з Твері, мама з Тобольська. Вони в 60-х приїхали вчителями в Україну. Мама - вчитель російської. Її вбив російський офіцер...
Він фотографував у моєму домі мої речі і радився з жінкою: що брати. Він спакував у мій чемодан мої сукні, косметику, піжаму і білизну. Мамині обручку, персні, сережки. Доньки одяг і ляльки внучки...
Все. Простіть! Росія - зло. Нелюдь. Дегенерати. Уроди.
Простіть!
Скажіть, що все брехня. Все брехня: церква, політика, мова, культура, нема в росії культури... Вони прийшли нас вбивати, ви правду казали...
Мій зять загинув під Харковом..Його мама з Жуковского, батько з Криму, а дід з бабушкою з Уралу.. Він вважав себе росіянином, але був українським офіцером. Його вбили росіяни.
Скажіть людям, що вони смертоносці".